![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
jalla00Сергею Жадану присудили премию мира немецких книгоиздателей этого года, все правильно! 25 тысяч евро. думаю, просто уверена, что вся сумма уйдёт на вооружение против сами знаете, кого. жаль, получит он эти деньги только в октябре, на франкфуртской книжной выставке... только бы дожил! как же долго ещё ждать! раскрыла его книгу "Життя Марії", 2015 года, а там все стихотворения, друг за другом, о войне, о беженцах, обо всех нас, несчастных.
поэт! я не знаю, есть ли переводы этих стихов, и, есть ли среди них хорошие. под катом три стихотворения сергея жадана на украинском. если интересно, но непонятно, поищите в интернете переводы.
— Звідки ти, чорна валко, пташина зграє?
— Ми, капелане, мешканці міста, якого немає.
Прийшли сюди, принесли покору і втому.
Передай своїм, що стріляти більше немає по кому.
Наше місто було з каменю та заліза.
У кожного з нас тепер у руці дорожня валіза.
У кожній валізі попіл, зібраний під прицілом.
Тепер навіть у наших снах пахне горілим.
Жінки в нашому місті були дзвінкі й безтурботні,
Їхні пальці вночі торкались безодні.
Джерела в місті були глибокі, наче жили.
Церкви були просторі. Ми їх самі спалили.
Найкраще про нас розкажуть могильні плити.
Можеш із нами просто поговорити?
Даруй нам свою любов, стискай лещата.
Тебе ж, капелане, і вчили сповідувати і причащати.
Розкажи нам, навіщо спалили наше місто.
Скажи хоча б, що зробили це не навмисно.
Скажи принаймні, що буде покарано винних.
Скажи взагалі бодай щось, чого не скажуть в новинах.
— Добре, давайте я розкажу вам, що таке втрата.
Звісно, всіх винних чекає гідна розплата.
І невинних вона, до речі, теж чекає потому.
Вона чекає навіть тих, хто взагалі ні при чому.
Чому саме ви потрапили до темних потоків?
Потрібно було уважніше читати книги пророків.
Потрібно було оминати пекельні діри.
Для мирянина головне — не бачити в дії символи віри.
Пам’ятаєте, що сказано в пророків про біль і терпіння,
про птахів, які падають на міста, мов каміння?
Ось саме тоді й починаються, власне, втрати.
В кінці — там взагалі погано, не буду навіть розповідати.
Яка між нами різниця? Як між приголосними й голосними.
Всі готові сприймати смерть, якщо це буде не з ними.
Ніхто й ніколи в цьому житті не омине розплати.
Я завжди говорю про це своїм, коли не маю чого сказати.
Я не знаю нічого про неминучість спокути.
Я не знаю, де вам жити і як вам бути.
Я говорю про те, що кожному з нас властиво.
Якби ви знали, як нам усім не пощастило.
+++
Візьми лише найважливіше. Візьми листи.
Візьми лише те, що зможеш сама нести.
Візьми рушники та ікони, візьми срібні ножі,
візьми дерев’яні розп’яття, золочені муляжі.
Візьми хліб і городину, потім іди.
Ми ніколи більше не повернемося сюди.
Ми ніколи більше не побачимо наші міста.
Візьми листи. Всі. До останнього злого листа.
Нам ніколи не повернутись до наших нічних крамниць.
Нам ніколи не пити з сухих криниць.
Нам ніколи більше не бачити знайомих облич.
Ми з тобою біженці. Нам з тобою бігти крізь ніч.
Нам з тобою бігти вздовж соняшникових полів.
Нам з тобою тікати від псів, спати поміж волів.
Нам збирати воду в долоні, чекаючи в таборах,
дратувати драконів на бойових прапорах.
Друзі не вернуться, і ти не прийдеш назад.
Не буде задимлених кухонь, не буде звичних посад,
не буде сонного світла серед нічних осель,
не буде зелених долин і заміських пустель.
Буде розмазане сонце за плацкартним вікном.
Буде холерна яма, залита вапном.
Буде криваве взуття на жіночих ногах,
вимучені вартові в прикордонних снігах,
підстрелений листоноша з порожнім мішком,
підвішений за ребро священик із безжурним смішком,
цвинтарна тиша, гамір комендатур,
списки загиблих, друковані без коректур,
такі безкінечні, що навіть часу не стає
шукати в них щоранку ім’я своє.
+++
Чого лише не побачиш на цих вокзалах:
ранковий пташиний спів, сонячний спалах,
чорна роса на просмолених шпалах.
Першими звідси поїхали комерсанти —
хитрі нечутні приблуди, невидимі зайди,
тренована охорона, нічні курсанти.
Поїхали ювеліри, поїхали адвокати,
виїхали банкіри, минаючи барикади.
Хоча на банкірів уже що нарікати?
Поїхали астрономи, потім поети.
Вітер важко носить зимові газети.
Діти носять натільні хрести й зелені берети.
Поїхали матері, поїхали наречені,
поїхали школярі — навчені і невчені
(домашній смуток, присмак меду й печені).
Поїхали злодії, виїхали повії.
Трагічні події, насамперед просто події —
буде що згадувати в смутку та безнадії.
Залишились хіба що ми з тобою.
Можливість миру, як і можливість бою,
не привід, аби тікати разом із юрбою.
Набожні християни, безнадійні бандити —
нас так тяжко приспати і так тяжко будити.
Нам ніщо не завадить тепер одне одного вбити.
Я такий, як і ти: в мене така ж щетина,
така ж невитравна засмага, така ж холодна дружина,
опіки і порізи, зморщок тонка павутина.
Така ж образа на господню несправедливість,
готовність використати найменшу можливість,
показати незламність, виявити кмітливість.
Давай, убивай мене за наші спільні печалі,
убивай за все, чого нас колись навчали,
буди мене серед ночі важкими ключами.
Я теж у відповідь буду тебе вбивати,
буду собі пригадувати всі твої вади.
Якщо не зумію — спитаю в тебе поради.
Я теж не матиму ні сумніву, ні вагання.
Сплачу борги, виправдаю сподівання.
Остання воля тішить тим, що вона остання.
Де був початок твоєї мандрівки і де буде фініш?
Ти завжди був поміж них, ти і нинінеш.
Доки тепло стоїть над містом,
за гудками локомотивів, за пташиним свистом,
за голосами базарної нічної бідноти,
доки тут хтось залишається, доти
хай будуть відкритими всі залізничні ділянки,
хай діляться хлібом і молоком сонні селянки,
хай буде маршрут легким, хай буде рятунок вчасним.
Розуму всім щасливим. Радості всім нещасним.
поэт! я не знаю, есть ли переводы этих стихов, и, есть ли среди них хорошие. под катом три стихотворения сергея жадана на украинском. если интересно, но непонятно, поищите в интернете переводы.
— Звідки ти, чорна валко, пташина зграє?
— Ми, капелане, мешканці міста, якого немає.
Прийшли сюди, принесли покору і втому.
Передай своїм, що стріляти більше немає по кому.
Наше місто було з каменю та заліза.
У кожного з нас тепер у руці дорожня валіза.
У кожній валізі попіл, зібраний під прицілом.
Тепер навіть у наших снах пахне горілим.
Жінки в нашому місті були дзвінкі й безтурботні,
Їхні пальці вночі торкались безодні.
Джерела в місті були глибокі, наче жили.
Церкви були просторі. Ми їх самі спалили.
Найкраще про нас розкажуть могильні плити.
Можеш із нами просто поговорити?
Даруй нам свою любов, стискай лещата.
Тебе ж, капелане, і вчили сповідувати і причащати.
Розкажи нам, навіщо спалили наше місто.
Скажи хоча б, що зробили це не навмисно.
Скажи принаймні, що буде покарано винних.
Скажи взагалі бодай щось, чого не скажуть в новинах.
— Добре, давайте я розкажу вам, що таке втрата.
Звісно, всіх винних чекає гідна розплата.
І невинних вона, до речі, теж чекає потому.
Вона чекає навіть тих, хто взагалі ні при чому.
Чому саме ви потрапили до темних потоків?
Потрібно було уважніше читати книги пророків.
Потрібно було оминати пекельні діри.
Для мирянина головне — не бачити в дії символи віри.
Пам’ятаєте, що сказано в пророків про біль і терпіння,
про птахів, які падають на міста, мов каміння?
Ось саме тоді й починаються, власне, втрати.
В кінці — там взагалі погано, не буду навіть розповідати.
Яка між нами різниця? Як між приголосними й голосними.
Всі готові сприймати смерть, якщо це буде не з ними.
Ніхто й ніколи в цьому житті не омине розплати.
Я завжди говорю про це своїм, коли не маю чого сказати.
Я не знаю нічого про неминучість спокути.
Я не знаю, де вам жити і як вам бути.
Я говорю про те, що кожному з нас властиво.
Якби ви знали, як нам усім не пощастило.
+++
Візьми лише найважливіше. Візьми листи.
Візьми лише те, що зможеш сама нести.
Візьми рушники та ікони, візьми срібні ножі,
візьми дерев’яні розп’яття, золочені муляжі.
Візьми хліб і городину, потім іди.
Ми ніколи більше не повернемося сюди.
Ми ніколи більше не побачимо наші міста.
Візьми листи. Всі. До останнього злого листа.
Нам ніколи не повернутись до наших нічних крамниць.
Нам ніколи не пити з сухих криниць.
Нам ніколи більше не бачити знайомих облич.
Ми з тобою біженці. Нам з тобою бігти крізь ніч.
Нам з тобою бігти вздовж соняшникових полів.
Нам з тобою тікати від псів, спати поміж волів.
Нам збирати воду в долоні, чекаючи в таборах,
дратувати драконів на бойових прапорах.
Друзі не вернуться, і ти не прийдеш назад.
Не буде задимлених кухонь, не буде звичних посад,
не буде сонного світла серед нічних осель,
не буде зелених долин і заміських пустель.
Буде розмазане сонце за плацкартним вікном.
Буде холерна яма, залита вапном.
Буде криваве взуття на жіночих ногах,
вимучені вартові в прикордонних снігах,
підстрелений листоноша з порожнім мішком,
підвішений за ребро священик із безжурним смішком,
цвинтарна тиша, гамір комендатур,
списки загиблих, друковані без коректур,
такі безкінечні, що навіть часу не стає
шукати в них щоранку ім’я своє.
+++
Чого лише не побачиш на цих вокзалах:
ранковий пташиний спів, сонячний спалах,
чорна роса на просмолених шпалах.
Першими звідси поїхали комерсанти —
хитрі нечутні приблуди, невидимі зайди,
тренована охорона, нічні курсанти.
Поїхали ювеліри, поїхали адвокати,
виїхали банкіри, минаючи барикади.
Хоча на банкірів уже що нарікати?
Поїхали астрономи, потім поети.
Вітер важко носить зимові газети.
Діти носять натільні хрести й зелені берети.
Поїхали матері, поїхали наречені,
поїхали школярі — навчені і невчені
(домашній смуток, присмак меду й печені).
Поїхали злодії, виїхали повії.
Трагічні події, насамперед просто події —
буде що згадувати в смутку та безнадії.
Залишились хіба що ми з тобою.
Можливість миру, як і можливість бою,
не привід, аби тікати разом із юрбою.
Набожні християни, безнадійні бандити —
нас так тяжко приспати і так тяжко будити.
Нам ніщо не завадить тепер одне одного вбити.
Я такий, як і ти: в мене така ж щетина,
така ж невитравна засмага, така ж холодна дружина,
опіки і порізи, зморщок тонка павутина.
Така ж образа на господню несправедливість,
готовність використати найменшу можливість,
показати незламність, виявити кмітливість.
Давай, убивай мене за наші спільні печалі,
убивай за все, чого нас колись навчали,
буди мене серед ночі важкими ключами.
Я теж у відповідь буду тебе вбивати,
буду собі пригадувати всі твої вади.
Якщо не зумію — спитаю в тебе поради.
Я теж не матиму ні сумніву, ні вагання.
Сплачу борги, виправдаю сподівання.
Остання воля тішить тим, що вона остання.
Де був початок твоєї мандрівки і де буде фініш?
Ти завжди був поміж них, ти і нинінеш.
Доки тепло стоїть над містом,
за гудками локомотивів, за пташиним свистом,
за голосами базарної нічної бідноти,
доки тут хтось залишається, доти
хай будуть відкритими всі залізничні ділянки,
хай діляться хлібом і молоком сонні селянки,
хай буде маршрут легким, хай буде рятунок вчасним.
Розуму всім щасливим. Радості всім нещасним.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2022-06-27 07:39 pm (UTC)Я помню, что тебе нравятся стихи, когда "всё про тебя!". Но это ведь нет. Так что и такие нравятся.
Про стихи ничего не могу сказать, стихи не почувствовал, нужен язык, тут я все понял, а язык не мой. Как английский или иврит - не чувствую там стихи.
no subject
Date: 2022-06-27 07:49 pm (UTC)если упрощенно, то:вечером опять переводила, в этот раз двум мальчикам-беженцам. дети-беженцы. один говорил, что хочет купить себе машинку, которую увидел в витрине магазина, копит деньги на неё. другой , что мечтает о шашлыке с пюре...хорошо так с ними поговорили:прелестные живые дети! живые!
Но это упрощенно, в стихах не только про войну, там про жизнь. Просто, читая их сейчас, именно война в стихотворении выходит на первый план и поражаешься провидению
no subject
Date: 2022-06-27 07:54 pm (UTC)Я тут не поддеть тебя хочу, а понять.
(Все стихи про жизнь, просто обычно не задевают.)
no subject
Date: 2022-06-27 07:58 pm (UTC)no subject
Date: 2022-06-27 08:01 pm (UTC)Я разобрался.
Спасибо всем участникам.
д с
no subject
Date: 2022-06-27 08:09 pm (UTC)Я продолжу считать, что они обо мне. Вообще-то, это библейские цикл. Ну, неважно
П
no subject
Date: 2022-06-27 08:12 pm (UTC)no subject
Date: 2022-06-28 04:10 am (UTC)no subject
Date: 2022-06-27 08:14 pm (UTC)no subject
Date: 2022-06-28 04:09 am (UTC)Видишь, я все время неточные слова выбираю, поэтому выходит непонятно. буду над собой работать
no subject
Date: 2022-06-28 06:13 am (UTC)no subject
Date: 2022-06-28 06:21 am (UTC)no subject
Date: 2022-06-28 06:25 am (UTC)no subject
Date: 2022-06-28 06:30 am (UTC)no subject
Date: 2022-06-27 07:51 pm (UTC)no subject
Date: 2022-06-27 07:55 pm (UTC)no subject
Date: 2022-06-27 07:59 pm (UTC)Вот, опять неточное слово, черт! С наслаждением, с удовольствием? Пусть дают, а как потратить, ты сам решишь!
no subject
Date: 2022-06-27 07:41 pm (UTC)no subject
Date: 2022-06-27 07:51 pm (UTC)no subject
Date: 2022-06-27 07:51 pm (UTC)no subject
Date: 2022-06-27 07:52 pm (UTC)no subject
Date: 2022-06-28 06:43 am (UTC)no subject
Date: 2022-06-28 06:52 am (UTC)no subject
Date: 2022-06-28 07:05 am (UTC)no subject
Date: 2022-06-28 07:16 am (UTC)no subject
Date: 2022-06-28 07:23 am (UTC)Перевод (не дословный) - Максим Ангелин:
Откуда ты, черная цепь, крылатая стая?
- Капеллан, мы из города, которого нынче не стало.
Пришли сюда, принесли покорность, усталость.
Скажи своим, что живых там уже не осталось.
Город наш был – башни в небо из камня и стали.
А теперь у нас только сумки в руках и остались.
В каждой сумке пепел, собранный под прицелом.
И даже во снах у нас пахнет теперь горелым.
Женщины в городе были счастливы и беспечны.
Ночью их пальцы нежно касались бездны.
Родники в том Городе были как будто вены.
Церкви были светлы. Теперь там сгоревшие стены.
Больше друзей о нас знает камень могильных плит
Капеллан, ты можешь с нами поговорить?
Подари нам свою любовь, закрути тиски.
Тебя же учили отпускать мертвецам грехи.
Расскажи для чего, сожжен был дотла наш город?
Скажи хотя бы, что был для этого повод.
Скажи наконец, что виновных быть может накажут.
Скажи, черт возьми, что ни будь, что газеты не скажут.
-Хорошо, я скажу вам, что значит утрата.
Конечно же, всех виновных настигнет расплата.
И не виновных она не минует тоже.
И тот, кто в был в стороне, ее избежать не сможет.
От чего же вас накрывает тьмою потоков?
Нужно было чаще книги читать пророков.
Нужно тщательней было в ад обходить провалы.
Не искать в делах символ веры, которой не стало.
Говорили пророки про боль и терпение с вами.
Говорили о птицах, что падают на города как камни.
Именно в тот момент и приходит к вам боль утрат.
А дальше - там плохо все. Не хочется и вспоминать.
В чем разница наша? Как в буквах. Согласные/Гласные.
На чужую смерть слишком многие нынче согласны.
И за все в этой жизни придется всем отвечать.
Я так говорю своим, когда не знаю что больше сказать.
Я ничего не знаю о будущем искупленьи.
Я не знаю как быть вам, и где преклонить колени.
Я говорю о том, что близко любому из нас.
Если б вы знали, как плохо нам всем сейчас.
no subject
Date: 2022-06-28 08:35 am (UTC)