jalla00

2016 год... Цветков переводит Жадана... это одно из моих самых любимых стихов у Жадана. я там ещё у Цветкова в фб комментировала, что-то ему советовала с переводом...
Цветков умер, Жадан на войне.

Алексей Цветков
15 июня 2016 г., Нью-Йорк

Сергей Жадан, из книги "Жизнь Марии"

* * *
Кому-то лучше даются согласные, у кого-то гласные ясней.
Ее нельзя было обойти вниманием, она смеялась во сне.
Я подумал: как легко вгрызается в кожу, не зная, что тело в ней мое.
Если она когда-нибудь проснется – узнать бы, как зовут ее.

Узнать бы, откуда она пришла, и куда возвращалась в ночи,
кто живет за теми дверями, от которых у нее ключи,
почему она ничего не может вспомнить, и откуда в ней все это знание.
Проверил бы наряд ее карманы – кто-то точно получил бы новое звание.

Если бы она писала воспоминания о любой из полученных ран,
ее книга имела бы такой же успех, как тора или коран,
мужчины читали бы эту книгу, чувствуя свою вину,
и жгли бы ее на площадях столицы перед тем, как начать войну.

Мужчинам не стоит знать о последствиях, причин достаточно всем.
Когда наконец им дается все, они наполняют его ничем.
Когда они говорят об общем, о своем у каждого речь.
С ними лучше молчать о будущем, настоящее бы уберечь.

Но она просыпалась, и все как раз начиналось тогда.
Она хорошо держалась на исповедях, на допросах и в зале суда.
Говорила что лучше в руках оружие, чем кресты в гербах.
Когда выговаривала слово любовь, я видел кровь у нее на зубах.

Берегите ее, ангелы, берите под свое легкое крыло.
Скажите, пусть хранит покой, если снова в пике снесло,
пусть оставит себе мои рукописи, мелочь и курево под рукой,
и кстати, спросите при случае, помнит ли, кто я такой.

* * *
Декому краще вдаються приголосні, декому голосні.
На неї не можна було не звернути увагу – вона сміялася уві сні.
Я подумав: вона так легко вгризається в шкіру, не знаючи, що ця шкіра моя.
Якщо вона коли-небудь прокинеться – добре було б дізнатись її ім’я.

Добре було б знати, звідки вона прийшла й куди поверталась вночі,
хто живе за тими дверима, до яких підходять її ключі,
чому вона нічого не може згадати й звідки в неї всі ці знання.
Якби наряд перевірив її кишені – хтось би точно отримав нове звання.

Якби вона почала писати спогади про кожну з отриманих ран,
її книга мала б такий самий успіх, як тора або коран,
чоловіки читали б цю дивну книгу, відчуваючи власну вину,
і палили б її на площах столиці, перш ніж почати війну.

Чоловікам не варто знати про наслідки, їм достатньо причин.
Коли їм, зрештою, дається все, вони наповнюють його нічим.
Коли вони говорять про спільне, вони мають на увазі своє.
З ними краще не говорити про те, що буде, щоби не втратити те, що є.

Але вона прокидалась і все починалося саме тоді.
Вона добре трималась на сповідях, на допитах і на суді.
Вона говорила, що краще зброя в руках, аніж хрести на гербах.
Коли вона вимовляла слово любов, я бачив кров на її зубах.

Стережіть її, янголи, беріть під крило легке.
Скажіть їй хай зберігає спокій, коли входить в чергове піке,
хай залишить собі мої рукописи, моє срібло й моє пальне,
до речі, спитайте її при нагоді, чи вона взагалі пам’ятає мене.