жадан

[jalla00]

+ +
І жінка з чорним, як земля, волоссям,
яку я знаю вже стільки років,
живе собі, не переймаючись зовсім,
поміж ранкового світла й вечірніх мороків.

Поміж заліза й гарячого листя,
поміж стін і пташиних криків,
поміж підземних русел, що переплелися,
поміж усіх своїх снів і фріків.

Вона ходить собі на стадіони й ринки,
ховаючи в куртці телефон і флягу.
І я готовий палити сусідські будинки,
щоби вона звернула на мене увагу.

Я готовий позбавити міста керування
і на портвейн перетворювати озерну воду,
лише б вона, згадуючи про моє існування,
писала мені листи про життя і погоду.

Я готовий влаштовувати на її вулиці страйки,
лише б бути ближче до її ніжності й люті
і слухати її постійні байки
про те, з ким вона спить і кого вона любить.

Я вигадаю нові літери та розділові знаки,
я вб’ю всіх старих поетів, які ще щось пишуть,
щоби вона забувала про те, що могла знати,
щоби вона дивилася в темряву й слухала тишу.

Небо за її вікнами буде холодне й зелене.
Дощ буде заливати пам’ять її невичерпну.
Хай забуває про все.
Хай забуває навіть про мене.
Лише про мене хай забуває в останню чергу.

Сергей ЖАДАН
С украинского. Перевод Андрея Пустогарова
* * *
И женщина с чёрными, как земля, волосами —
она столько лет знакома со мною —
совсем не тревожась, живет себе с нами
меж утренним светом и вечернею тьмою.

Среди железа и деревьев с горячей листвою,
среди стен и птичьих гортанных криков,
среди подземных русел с подводной травою,
среди своих снов и своих фриков.

Она ходит на стадионы и на базары,
пряча в куртке своей телефон и флягу.
Я готов устраивать городские пожары,
чтоб она оценила мою отвагу.

Я готов блокировать власть городскую
и в портвейн превращать озерную воду,
чтоб она, вспоминая что я существую,
писала мне письма про жизнь и погоду.

Я готов устраивать на ее улице забастовки,
чтоб быть ближе к ее нежности и злости лютой,
чтобы слушать, как она врет неловко,
про то, с кем спит и кого она любит.

Я придумаю новые буквы и знаки препинания,
я убью поэтов всех устарелых,
чтоб она забыла прежние знания,
чтобы слушала тишину и во тьму смотрела.

Или в небо, зелёное после холодных буден.
И в дожде пусть потонут памяти бредни.
Пусть забудет про все,
и меня пусть забудет,
но меня пусть забудет последним.